Одинокий, в роли Робинзона
Корабли ищу у горизонта,
И мысль беспомощная вязнет
В клею словесной размазни.
Средь привычной дикости острова
Под шкурой убитой надежды,
Небо пронзаю глазами острыми:
-Где же Пятница, где же?-
И отчаянье рвется из горла, грозней
Громыхая в бесстрастной дали:
-Если ты, Боже, не шлешь друзей,
То хотя бы врага пошли!
***
Симоненко Василь
САМОТНІСТЬ
Часто я самотній, ніби Крузо,
Виглядаю із-за обрію кораблів.
І думка безпорадно грузне
В клейкім баговинні слів.
На своєму дикому острові
В шкіряниці з убитих надій
Штрикаю небо очима гострими:
- Де, ти, П'янице мій? -
Залпи відчаю рвуться з горла,
Гуркотять у байдужу даль:
- Пошли мені, Боже, хоч ворога,
Коли друга послати жаль!