Згадала ти знову болючу ту мить,
Що треба забути з роками.
Душа розривається, серце щемить
Від жару пекучої рани.
Знову згадала той зоряний вечір,
І калину, що рясно цвіла,
Він,тримаючи ніжно за плечі,
Шепотів ті кохання слова...
Пройшов майже тиждень, та він раптом зник.
Зустрітись твоє є бажання.
Біль зради у серце і душу проник.
Та марні твої сподівання.
Ти знаєш – він юність твою погубив,
Хоча й називав дорогою,
Та, навіть, тоді вже тебе не любив,
Коли володів він тобою.
З тих пір пролетіло багато років,
Та пам"ять не може забути
Ту зоряну ніч і калиновий цвіт,
Гіркої омани отрути.