А ти мене до сказу так доводиш…
Немов собака в пошуках води
В обличчях випадкових перехожих
Твій образ намагаюсь віднайти .
Закохана. Таких, напевно, сотні
Навряд чи зможу погляд відвести.
Твоїх очей блакитная безодня
Зриває дах з моєї голови.
Я зовсім не одна, але самотня.
І нерви не сталеві, як колись.
Та все одно, і завтра, і сьогодні
Кричатиму, про себе, — озирнись!