моїй Марії
Чи тямиш мене? В сорочці твій запах пульсує,
Як Полтва чи Сян, - я дихаю, плаваю, де ти?
Той марець, Марисю, провели окремо, всує.
А з квітня мені до рук золоті монети
Приїздів твоїх. Дощі нам душили душі.
Зворушення завше текло від очей до серця.
Бо все по тобі було сіре й сире, як суші.
Чи тямиш, як час, ніби вихор, крізь нас несеться?
Як дикі секунди-сарни на світлофорі
Втікали і час на обійми трагічно меншав…
Чи бачиш, які кілометри між нами прозорі?
Живемо так, ніби востаннє. Так, ніби вперше.