Берегом я йду один.
Очерет шепоче:
Про знайоме, ось зажди,
Розказати хочу.
Мати рано підніма,
Жевріє на сході,
Неба край, неначе мак,
Розквіта, та й годі.
Дай хвилинку пригадать,
Як було на світі.
На толоці череда,
Пастухами – діти.
Сонце, вітер, шум трави,
Жайворонок в небі.
Ти мене кудись не зви,
В даль тягти не треба.
Потягло до краю снів,
Занесло далеко.
Не вернуть доріг мені,
Не почуть їх клекіт.
Берег в нетрях осоки
Знов лежить під боком,
Та не ті тепер роки
І не ті турботи. 1969