Навіщо ти чекав слова зізнання?
Перевіряв, чи зрілі почуття?
А я несла своє сліпе кохання
У вир подій, до тебе, до життя.
Несла мов відра, сповнені водою,
Боялася, щоб необачний крок
Не вів до каяття, не став бідою,
Хоч у думках летіла до зірок.
Про тебе мріяла. У мареннях блукала,
Засвічувала жовті ліхтарі,
Коли небес шовкові покривала
Тонкий ховали місяць угорі.
А ти чекав... Скажи мені, навіщо?
Слова, як хвилі, що несе вода,
Розіб'ються. Моє кохання вічно
Світитиме!
Не зрозумів...
ШкодА...
06.08.2012р. 22:50