Не спала, все чекала, і з вікна
Вдивлялася у зоряне безкрая,
Чомусь в душі бринить ще та струна…
О, де б знайти того, хто вміло грає!
І літо це колоссям віддзвенить,
Заплаче дощ холодними сльозами.
Шкода, що неможливо гарну мить
Впіймати, мов метелика, руками.
Струна душі виспівує своє.
Потрібен не смичок їй, а Маестро.
Чи є кохання в серці? Може й є…
Ніхто його не вбив, але й не пестив.
Не спала, все чекала...
(26.08.12)
Канунов А. А. "Ожидание"