***

Її манить зоряне небо
І приваблює тиша села,
Почуттів незвичайних гребінь
У знайомих місцях заплела.

Почуттів золотих колиску,
Та таких, що немає слів,
Наче вічність своє намисто
Кине в щедру тривогу полів.

І згадається все дитяче,
Коли вчили щастя знайти.
І за це ти будеш вдячна,
І добро не забудеш ти.

Та назад не повернеш нічого,
Хоч у пам’яті все ще жива
Незабутніх часів дорога,
Без турбот і проблем голова.

Її манить зоряне небо,
Вона манить ще більше мене,
Так зустрітись з тобою треба
Цим холодним і вітряним днем.

Щоб мої почуття не згасали
І щоб віра не згасла моя,
Я прошу не багато, не мало,
А взаємності на почуття.