(Ирландские средневековые мотивы)
Я славил короля громоподобно
И стал из попрошаек богачом,
Ведь жить с деньгою как-никак удобно,
И размышлять не надо ни о чём.
И так о короле я пел усердно,
Что даже сам уверовал в ту ложь,
А друг меня корил немилосердно,
И правда та была, как острый нож.
Я дифирамбы пел ему так часто,
Что по душе пришлась мне та игра.
Я видел горе, только пел о счастье,
«Спасите!» слышал, а кричал «ура!»
И дальше я готов был делать то же,
Венок лавровый слава мне плела,
Да только мать меня на смертном ложе,
Несчастная, за это прокляла.
И брат, что властью брошен был в темницу,
Пошёл на казнь по воле короля.
Теперь он, бедный, мне ночами снится,
Плюёт в глаза, правдиво говоря:
Твой Божий дар – яд, горькая цикута,
Возьми в награду и бесчестье, жмот.
И искупай вину, коль бес попутал,
Покамест не простит тебя народ.
1964
ПІСНЯ СПОКУТИ
(Ірландські середньовічні мотиви)
Я короля оспівував так гучно,
Що став багатієм із жебрака,
А жити з грошенятами так зручно,
Що доля забувається гірка.
Я короля оспівував так ревно,
Що сам уже повірив цій брехні,
Картали міні друзі недаремно,
Була мені їх правда не зрідні.
Я короля звеличував так часто,
Що до душі припала підла гра.
Я бачив горе, а співав про щастя,
Я чув «рятуйте!», а кричав «ура!»
Я здатний був і далі так співати,
Щоб слава при дворі моя росла,
Але мене на смертнім ложі мати,
Моя нещасна мати прокляла.
І брат мій, що загинув у в’язниці,
Де вік конав з наказу короля,
Мені від дня страшної страти сниться,
Плює у вічі й грізно промовля:
Твій Божий дар – отруйлива цикута,
Візьми й ганьбу в числі винагород.
Спокутуй же, о грішнику, спокутуй,
Аж поки не простить тебе народ.
1964