Перевод с украинского
http://www.stihi.ru/2012/09/03/3942
А в утро из ночи вползает прохлада,
Змеёю коню обвивая копыта.
И Осени жаль, и коня, что - отрада…
Скорее в седло: ведь дорога открыта!
Ещё молода я, тепло мне в покосах,
Верчусь стрекозой, в бабьем лете забылась.
И звёздами с неба усыпаны косы,
Листвой золотистой одежда покрылась...
За шлейф паутинный цветы зацепились,
Все алые, синие – так шаловливо…
Небесно-земные просторы открылись,
И конь, как на крыльях, понёсся счастливо
В день светлый, копытом - в росу, что хрустальна.
Лучи мягко-мягко ложатся на гриву…
То всадница мчится в янтарные дали,
А ветер ей волосы треплет игриво.
Оригинал:
Із ночі у ранок повзе прохолода,
Змією коню позвивала всі ноги.
Та Осені шкода, коня того шкода,
Мерщій у сідло, та галопом в дорогу.
Іще молода, і тепла в серці вдосталь,
Як бабка із літа, чи «бабине літо»,
Зірками нічними засипані коси,
Шартрезовим листям весь одяг покритий.
У шлейф павутинний вчепилися квіти,
Червоно-оранжево-сині прикраси,
Небесно-земні їй простори відкриті,
Бо кінь, мов на крилах, несеться відразу
У день, розбиває копитом кришталі,
І промені м’яко лягають на гриву,
Ця вершниця мчить у бурштинові далі,
А вітер розплутує коси грайливо.