У неминучості повторень
є неповторна таїна:
крізь літ безодню неозору
бринить минулого струна.
Все пережите і набуте,
що назавжди далось взнаки –
меди кохань, гіркоту скрути-
складає світ у стільники.
Зів’яне сонячна жоржина,
і днем, прожитим до ладу,
в підмурок Всесвіту уклінно
новий камінчик покладу.