Коли надто вітряно – бракне повітря
І в очі летить пісок часу,
Збиває, мов кеглі, думки на палітрі
Осіннього дотику джазу.
Обвітрені очі впиваються в місто
І тишу приглушує швидкість,
У тих кілометрах в чисельнику відстань
В знаменнику – вічність.