Может, для других ты не красива, –
Нет, неправда, – ты красивей всех!
А над нами в небе пересиненном –
Золотого жаворонка смех.
Может, мне случайно неверна ты, –
Только нет же, – лишь тебе одной
Безоглядно, щедро и крылато
Верю я и в холода, и в зной.
Я не знаю, может, ты поддельна,
Или это я излишне строг.
Ты – моя святыня, грех мой, Бог!
Только знаю сердцем беспредельным –
Я такую б выдумать не смог.
* * *
Я не знаю, може, ти й негарна, –
Ні, неправда, – краща від усіх!
Десь над нами синява захмарна,
Золотого жайворонка сміх.
я не знаю, може, ти не вірна, –
Ні, неправда: лиш тобі одній
Безоглядно, щедро, неймовірно
Вірю я без спогадів і мрій.
Я не знаю, може, ти не справжня,
Ні ж бо, ні – живіша від усіх!
Ти – моя святині,
Ти – мій гріх,
Навіть серце вигадці віддавши,
Я б таку придумати не міг.