Їхав кум мій до млина.
Десять лантухів на возі.
Під пахвою бутель вина,
І ним смакує по дорозі.
Діло це було зимою.
На роботу я спішив.
Привітався кум зі мною
Сам вино із бутля пив.
Каже кум, це для зогріву,
Та і час бистріш мене
Хлистонув коня за гриву,
Возом ледь не збив мене.
Я не встиг і слово вставить,
Кум як вітер полетів
Думав я, що віз розломить,
Так по ямках заскрипів.
Вслід ще трохи подивився,
У повітрі зробив хрест
На удачу,щоб добрався,
Щоб з дороги не збив біс.
День минув іду з роботи,
На дворі уже смеркає.
Тут кума біжить навпроти,
Кричить, мого ще немає.
Як поїхав спозаранку
Возом повним до млина.
Любий мій рідний Іванко,
Я всі сльози пролила.
Куме, куме мій миленький,
Вас прошу допоможіть,
Адже коник ваш бравенький,
То його ви запряжіть.
Можна, й я поїду з вами,
По дорозі до млина.
Може мій вовками рваний,
У яру десь помира.
Та чого це ви, кумасю,
Кажете таке страшне.
Зараз запряжу я Масю,
Вона нас миттю довезе
Але млин той був далеко,
У сусідньому селі.
І зимою не так вже легко
Їхати ще й по ріллі.
Бо дороги, як такої,
Не зробили, ще нема,
Тож ґрунтовою, простою
Мася воза потягла.
Під’їжджаємо до яру,
Бачу прірву там страшну,
Тож кажу я, зараз встану
Може кума від гукну.
Ну а кум ще до обіду
Здер зерно і двинув геть.
Та чомусь він збився з сліду…
Бо побачив гаманець.
Той лежав біля дороги,
Кум його і підібрав.
Як відкрив, то гривень триста
Без мілких в нім зрахував.
Тож від радості такої
Кум до шинка завітав.
Їв і пив спиртні напої,
Поки з лавки не упав.
Його п’яного такого
Положили у кутку.
Ну а віз з конем на дворі
Все стояли у садку.
Добре що народ був чесним,
Тай циганів не було,
Чи то хранителем небесним
Кума в день той берегло.
Бо такого вже везіння
Більше в кума не було.
Хоч у куми було терпіння,
Та в ту ніч десь загуло.
Де ми кума не шукали
По шляхах та в полі
І у прірву заглядали
Не з власної волі
А коли село минули,
У млин завітали.
Думка в голові майнула:
До шинку, не звертали.
Під’їжджаєм серед ночі,
Кума віз та коні.
Кума витирає очі
Знову сльозів повні.
Далі було все як треба
Іван прийшов в себе,
Після пари пинків в ребра
Й поливання кеби.
Хоч кума його і била,
Гнала з матом в воза,
Та і все ж таки любила
Івана Верболоза.
©Миколай Хименко