серпень не поле, та ти в нім одна і не воїн.
заходиш в самотність, як в море, що кольору джинсів.
глибоко на дні ти тонула й шукала там принців.
були тільки каїни й повна відсутність ноїв.
суха, як мерло, задихалась румунською зливою.
воді і піскові на дотики видала візи ти.
ти кабелі ніжности навіть хотіла відрізати.
губитися в вуличках міста і бути незримою.
збирала абсент з смарагдових пальців пальм.
і п’яна співала сама собі серенади.
і з губ видирались хардкорні слова-цикади.
самотність не мала краю, не мала гальм.
самотність була як море, що кольору джинсів.
з кишень висипалась сіль і жалила рани.
ти зліва носила маленькі залізні крани.
і кожного разу боялась, чи стане води всім.