Це - божевілля, стіни всюди,
ЇЇ життя не відбулося.
Було кохання, чи здалося?
А він все бив себе у груди:
«Хто ти без мене, сіра миша,
Невдячна, я про тебе дбаю,
А ти, мов вітер, що у гаю,
Літав, завмер, і знову тиша.
Не крила, гілки, що зламали
І темні очі від страждання.
Нема до тебе вже й бажання».
О, люди, тільки б но ви знали,
Як серце ріжуть лише словом.
Вона втікала не від гніву,
Стрімглав неслася до обриву.
Не чути щоб образи знову.
Зловив, тримав. Чи буде довго
Жеврітиме в душі надія,
Що той тиран все зрозуміє,
Бо божевілля не від Бога?
(23.09.12)