Далі буде шарудіння сухого листя,
останній політ джмеля, лоскітливий похід сонечка
від ліктя до пучки мізинця,
затишний вечір,
вогнище на березі ночі,
зупинка часу, коли дивишся на полум'я
і бачиш воду живу і мертву
і осягаєш природи таємницю,
але висловити її не можеш,
та і чи треба?
Далі буде навіть тоді, коли нічого не буде,
але до того ще жити і жити,
ворожити на каві, на нутрощах гарбуза,
на квасолі, сидіти в позі лотоса під інжиром
і знати, що все буде добре,
бо складається пазл
і карти в пасьянсі кладуться доладно
лиш треба на хвилечку потерпіти,
не оглядатись назад,
не марнувати Cилу...
P.S.
Ех, думки мої думоньки,
куди це ви знов полетіли? :-)