Что, когда б тот вечер возвратился,
Когда я впервые сам побрился
И сидел с девчонкой-капризулей
Над густою ряскою Нетечи?
И не изменив cвоих желаний,
Я бы захотел стать гондольером,
Юным, загорелым гондольером,
Что плывёт в гондоле по каналу.
В час вечерний, засветив фонарик
Я с резной кормы своей гондолы,
Зазывал бы молчаливым взором
Сеньорит прекрасных и прелестных,
А потом возил бы до утра их
Под венецианскими мостами,
Древними и в точности такими,
Как на репродукциях почтовых.
И в зубах, затиснув гордо розу,
Песенку бы я мурлыкал нагло
Что-то сексуальное, что, кстати,
Не пристало слушать малолеткам.
И пускай тогда бы синьорины
Мило ухмылялись этой песне,
Чтоб моя девчонка-капризуля
С неказистых берегов Нетечи,
Грезя юным, смуглым гондольером,
Плакала ревнивыми слезами
И в меня без памяти влюбилась.
1964
ГОНДОЛЬЄР
Що, якби той вечір повернувся,
Коли я уперше поголився
І сидів з дівчиськом вередливим
Над густою ряскою Нетечі?
Не змінивши давнього бажання,
Я схотів би стати гондольєром,
Молодим, смаглявим гондольєром
На венеціанському каналі.
На кормі різьбленої гондоли
Засвітивши звечора ліхтарик,
Закликав би мовчки я до себе
Синьйорит прегарних і принадних,
А тоді возив би їх до ранку
Під венеціанськими мостами,
Древніми, точнісінько такими,
Як на репродукціях-листівках.
У зубах затиснувши троянду,
Я б мугикав пісеньку зухвалу
Про любовне щось, яке суворо
Заборонено неповнолітнім.
І нехай би милі синьйорити
Посміхались так на тую пісню,
Щоб моє дівчисько вередливе,
Сидячи на березі Нетечі,
Марячи смаглявим гондольєром,
Плакало ревнивими сльозами
Й до нестями в мене закохалось.
1964