http://www.stihi.ru/2012/09/30/7382
О, страж недремлющий печали...
Опять уста в ночи молчали,
Хотя наружу рвался крик,
Крушить отчаяний ледник…
В молитву дух мой изболевший
Вплетает робкую надежду –
И дальше катится мой век
Слезою чистой из-под век…
Метель листву уже укрыла…
И вновь я выпростала крылья
Из хаоса суетных пут –
Прочь горечь, боль душевных смут,
Порадуюсь я жизни снова…
А злу да будет шип терновый!
Оригинал
О сум нічних недремних чатів,
Коли несила уст мовчати,
Коли назовні рветься крик,
Долаючи підступність криг...
Вкладаю у молитву щемну
Надію крихітну й даремну -
І котиться похилий вік
Сльозою правди з-під повік...
Вже листя заметіль укрила...
Та випростовуються крила
Із хаосу суєтних пут -
Геть, гіркота і біль осмут,
Я долі порадію знову...
А злу - нехай кілок терновий!
Иллюстрация из Интернета