Ой ви хмари, хмари, подруги людини
Що ви так облудні, як думки мрійливі.
Як поглянеш знизу – чисті й величаві,
Доторкнутись схочеш – а немає сили.
Та й заплачуть мрії чистими дощами:
Втіштеся, незрадні, ось ми, з вами, з вами!
Нахапайтесь щастя що його не буде,
Бо стече затемна у гнилі баюри.