Монолог ворона Из Игоря Муратова

Алексей Бинкевич
Старый я. Мне отрадно:
                живу.
                Окружение — мрёт.
Вечный ворон,
                живу и живу:
                смерть меня не берёт.
Смерть обходит меня стороной. Гибнет всё.
                Мне-то что?
Мертвечиной живу триста лет,
                этим жить не грешно!

Старый я.  Мне смешно,
                что живёт мотылёк только день.               
Только день, день — и нет.
                И его не отыщешь нигде…
Правда, память о нём…
                Да она ж, будто радость сама!
О проклятье: живу.
                Неужели мне смерть не дана.
1966




КРУКІВ    МОНОЛОГ


Я старий. Мені втішно:
                живу.
                А довколишнє мре.
Я живу і живу,
                вічний крук:
                мене смерть не бере.
Мене смерть омина. Гине все.
                А мені не болить.
Я на стерві прожив триста літ,
                а ще скільки тих літ!


Я старий. Мені смішно:
                метелик живе тільки день.
Тільки день — і нема.
                І його вже не знайдеш ніде...
Але пам’ять про нього...
                Вона ж наче радість сама!
О прокляття: живу.
                Та невже мені смерті нема?!
1966