У Західному Китаї є рис, але немає рисових полів.
Там є пустелі, плоскогір'я, гори.
Там сніг лежить зимою такий же білий, як рис.
Там немає нас з тобою і зовсім не може бути рисових полів,
хоч якби того не хотів Мао Дзе Дун чи Ден Сяо Пін.
Бо крім китайців рисові поля потребують багато води і тепла.
У Західному Китаї є Сінцян і Тибет.
Є китайців жменя. Їх тут не люблять. Вони тут чужі.
Ми також чужі на Вкраїні. Нас також не люблять. Кажуть, що ми - жиди.
Але чи ж ми винні, що рисові поля на Херсонщині вже не родять?
Хіба наші окуляристі очі є причиною, що вода в чеки більше не тече,
що заробітчанські потоки спрямовані на Захід,
що мізки та уміння наших дітей також туди потекли?
Ми не питимемо чай з горицвітом, бо то є отрута.
Ми смакуватимемо у-лонґ чи пу-ер з порцеляни тонкої, як рисовий папір.
Ми підемо по рибу на ставок.
То буде довга медитація на поплавок серед русальних квітів*
Ми досягнемо просвітління, вдихаючи терпкий аромат лепехи
і побачимо безкраї рисові поля на плоскогір'ях Тибету...
*біле та жовтого латаття Nymphaea candida та Nuphar luteum