Сягає втішеного серця сумний, неспішний листопад,
і вітер рвучкий спересердя, і негучний в душі набат
по місту, що уже півсонне, по сонцю, зверхності його,
а час, як листя те зіпсоване, підійме вітер... і - агов!
Ступаєш шелестам назустріч, і раптом бачиш у траві,
між листя снів, які збулися і їх зриває буревій,
поміж стеблин, уже охлялих, всім негараздам навпаки,
довірливо дрижать повіки - суріпки квітки-зірочки!
Цей ніжний цвіт, мов подарунок, ховаю я поміж рядків,
останній осені цілунок... пробачення за тугу злив...
Перевод С. Груздевой:http://www.stihi.ru/2012/10/13/3699
ПОСЛЕДНИЙ ОСЕНИ ПОДАРОК.
Достиг утешенного сердца неспешный, грустный листопад,
сердитые порывы ветра, не громовой в душе набат
по городу, что полусонный, по солнцу/с высоты льёт свет/…
а время веер листьев томных вздымает ветром и – привет!
Ступаешь шелесту навстречу – и замечаешь на ходу
те листья, чей полёт отмечен мечтами… снёс их ветродуй...
среди стеблей /почти калеки/…но, всем невзгодам вопреки,
доверчиво дрожат, как веки, цветы сурепки – маяки!
Их нежный отсвет, как огарок, запрячу я средь строк и дней,
Прощальный осени подарок… прощенье за печаль дождей…