Прасував льняні рушники: попередньо розглажував їх долонями,
торкаючись метеликів, неба, трави.
Так же чинив з серветками, де, чомусь, васильки змішалися з петровими батогами,
сиріч цикорієм.
Купав горнята і кухлики з порцеляни та терракоти
в теплій безфосфатній воді:
дивився, як піна зникає в раковині
і виникає ясне розуміння -
життя складається з простих речей, їх негоже цуратися.
Копати землю, садити сад, засівати травою лужок.
Поливати жоржини, настурцію, хризантеми, себто золотоцвіт.
Підсипати гравій на стежку, що веде до Росі там,
де калина і ясени
та яворів гінких двійко.
Все це робити тут_і_тепер, нині_і_прісно, з любов'ю,
так, ніби день цей - останній.
Дивився зачудовано у вікно, по-дитячому на березу таку золоту,
що сяє, як наречена, навіть у мряку.
Смакував каву або чай,
спостерігаючи як пасеться коняка на тім боці,
а на цім стоїть віз,
майже такий, як той,
що з'явиться на небі уже о сьомій.
Смеркається рано. Приходить ніч.
Заколисують пахощі квітів, листя і диму.
P.S.
Можна по всякому ставитися до життя,
але краще я його берегтиму...