Було це так давно..Коли?
Не відаю,не знаю,
І був за морем один лорд,
Жив сумом і печаллю.
Не міг на світі мирно жить,
Кохана ж у полоні!
У кронах вітер шелестить,
На серці одні болі...
І раптом вирішив, що:
"Ні! Не можна існувати,
Коли в душі вогонь кипить,
Розпечений,крилатий"
Любов вечична,та сліпа..
І не завжди розумна.
Кидає виклик він царю,
Що милу вкрав безумно.
"Верни,мою,ти,Лоріес,
Мою весняну квітку,
Котра спустилася з небес
Мінливо,мов та зірка!"
І на рівнині роковій
Зійшлися біль із горем,
Не плач же,мила Лоріес,
Ти,гілочко з любові!
Рука на серці,біль в плечі,
Зійшлись у битві два мечі
І темрявою світ накрило,
Але любов - незламна сила..
Помер лихий підступний цар,
Але і лорд конає,
І зве до себе лиш її
Одну,що так кохає.
"Прощай..але не назавжди,
Зустрінемось за морем,
Через багато тисяч літ
Не буде для нас горя.."
Зайшовсь сльозами білий світ,
Земля росою плаче,
Стоїть на кручі Лоріес,
Як не жива,одначе
Не стала морем,
Не пішла на небо,
Хоч жити не хотіла,
Та жити в світі треба..
Хоча коханий і пішов в спокій,
Та ти живи, ЖИВИ!
Бо ти подібна тій святій..
Жаль,що вінець ти зняла з голови,
О Лоріес, ти все одно живи!