cирень
Лишь не отводи очей, на эту сирень взгляни,
что накануне лета –
неделю тому назад приветствовала всех ветками,
сводила с ума, манила – иди-ка ко мне, милая!
Шли.
Многие.
Пальчики ей поломали украшенные
в поисках лепестков счастливых –
наивкуснейших.
Корону сбили, юбку сиреневую задрали –
коленями зазывает, как девка на объездной.
А разве она не девка, хоть на самом деле «сирень» –
скороспелка на выпускном,
самая раскрепощённая в классе, с глазищами похотливыми,
прижмёшь в уголке такую, за пазуху к ней залезешь – дай!
А ей и не жалко...
Не отводи очей, взгляни на неё, узнай
эту женщину
ещё юную, но уже отцветшую,
с ржавыми гроздьями измятого цвета,
свою одноклассницу, которая умерла двенадцать лет назад,
свою ободранную сирень на старом дворе сельской школы.
бузок
Лише не відводь очей, подивися на цей бузок
напередодні літа –
ще тиждень тому буяв вітальними вітами,
паморочив і вабив – йди-но до мене, ладо!
Ішли.
Багато.
Пальчики йому поламали заквітчані
у пошуках щасливих пелюсточок –
найсмачніших.
Корону збили, сукенку бузкову задерли –
колінами світить, як дівка на об'їзній.
Бо і є дівка, попри те, що «бузок» –
скороспілка на випускному,
найрозкутіша в класі, із очима вологими і жадливими,
притиснеш таку в куточку, по-хазяйськи залізеш у пазуху – дай!
А їй і не шкода…
Не відводь очей, подивися на неї, впізнай
цю жінку
ще юну, та вже відцвілу,
з іржавими кетягами столоченого цвіту,
свою однокласницю, що померла дванадцять років тому,
свій обдертий бузок на старому подвір'ї сільської школи.