І ліс рудий, і лис рудий, і вивірка і білик,
що вдоганячки скачуть з ясена на граб.
Вже завтра буде руно біле і засиніють озеро і став,
і небо знову стане безрозмірним.
І сипоне робінія за ніч своїм зеленим падолистом.
І зникнуть знаки на воді, в повітрі, на папері.
І чистим знову стане лист: папірусу, берести чи екрану.
Я встану рано щоб бінарним кодом писати долю не свою
(так попервах здається)
на дошці,
яку як не шкреби, ніколи не назвеш ні tabula, нi rasa...
Я встану рано і піду на річку
кораблики з кори пускати (дарма ЩО думає сусід),
бо янгол дивиться у слід і посміхається
і серце моє м'якне...
P.S.
це - осінь, Серце, просто осінь...