Торкнися стун гітари,візьми акорд останній,
Відчуй душею серця величний перебір.
І руни на папері,неначе менестрелі -
Сторожа мрій книжкових,останній переділ.
Сторінки прохолоди снують небесні оди
Про ті часи величні,де вміли воювать.
Де честь,і брат за брата,де гордість і розрада,
Там всякий небайдужий міг складно віршувать.
Предивнії народи,степи,річки і броди,
І табунами коней наповнені гаї.
Конунгів вільні землі,славетні та безсмертні,
Дивились в очі смерті,помчавшись на бої.
Пісок,омитий морем,блакитно-сутінковим,
І зовсім недалеко клекоче водоспад,
Розбавивши страждання війни,і від кохання,
Тих,хто поліг нелегко,ввійшовши в зорепад.
І мрії стоголосі,немов серпанкокосі,
Сплітаються піснями і линуть в сиву даль.
Співці життя там вільні,і мають погляд пильний,
Та інколи й у ньому читається печаль.
Вдихнувши снів серпанок,зітхнувши наостанок,
Зіткавши з павутинок стежину крізь віки,
Почуй чарівні звуки,журливі від розлуки,
І голосами арфи відкликнуться роки.
Побачиш ти видіння,і раптом,мов прозріння,
Накотяться на тебе всіх спогадів думки.
Знайомі краєвиди,туманом оповиті,
Аж серце стрепенулось,ламаючи замки.
Рукописи прадавні,герої довгожданні,
І помах крил пташиних в долину віднесе.
Читають між рядками,блукають над стежками,
І вітру подих свіжий надію принесе.
Мечі там не ржавіють,там серцем не старіють!
Спроможні власну мудрість для інших зберегти.
Де горді й сильні духом,живуть одним лиш рухом.
Краще в бою померти,ніж просто утікти.
Людські предивні душі,відкриті,небайдужі,
Зарадить можуть горю,хоч свого - відбавляй.
І там,на переправі,торкнися струн востаннє,
Відкрий смарагдів очі,не цілячись - стріляй!