І не збочення це зовсім - любити осінь,
навіть таку, в сльтоту, коли облітає останнє листя з берез,
а з дубів ні, коли яблука пізні ще висять, а хризантему закутують наніч,
але нічого не допомагає, бо заморозків ніхто не відміняв...
Я люблю її, цю дивачку. Особливо після дощу.
Тоді дорога, як дитина після першої купелі.
А тин почорнілий та живопліт ледь живий
утворюють дивну пару, гарну.
Щоб там хто не балакав, щоб там хто не говорив...
Я поки з тобою, осене мила.
Я поки з тобою, світе коханий.
Ти повен любові і щастя.
І я щасливий, що хтось там, мені невідомий,
мене причастив тобою,
тілом твоїм і кров'ю,
хлібом твоїм і вином...
P.S.
Не хлібом єдиним, а ще й вином...