Отак і живемо, цілком дискретно: з пункту А в пункт В,
з пункту В в пункт А через С, С+, С++, інколи хтось через D.
Дім - Робота - Магазин - Дім.
Практично не усвідомлюєм, що за вікном (авто,тролейбуса,потяга)
небо/дерева/квіти, горби/яруги/байраки.
Життя минає, в його потоки не кидаємо сіті, не ловимо мить.
Сваримося через дурниці. Вкорочуємо віка собі та їм, ближнім,
тим, кого маємо любити, "яко самого себе".
Оточуємо своє існування механізмами, ґаджетами
і непомітно для себе стаємо homo mechanicus_ами
і продовжуємо жити.
Але іноді хтось_колись_десь вибирає альтернативу
(вибір є завжди, навіть коли всі кажуть, що його нема)
і стає диваком, лицарем-ченцем, звіздарем, алхіміком, садівником або просто бродником.
І тоді дорога з пункту А в будь-який інший може стати справжньою пригодою,
повною вражень, облич, ідей.
Вони читають людей, як відкриті книги, на небі бачуть знаки, на воді письмена.
Чують музику, відчувають світло, що струменить через маківку до п'ят.
Смакують кожну хвилину щоб не робили і бачуть сенс навіть тоді,
коли світ, здається, повністю звар'ятував...
P.S.
Вибір є: жити дискретно чи бути потоком.
Ставте на сімку - вона виграє`...