Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
перевод:
Не говори печальными очами,
Того, чего не выскажут слова.
Так возникала нежность между нами.
Так грозовая тишина пришла.
Ты сон мой или просто наважденье,
иль жертвой чёрной магии была...
Какою радугой являлось наслажденье!
Какая пропасть между нами пролегла!
Я в памяти держать любви не стану.
Ты вспомнишь обо мне, лишь глянув ввысь.
Так две судьбы шли разными путями.
И на распутье судьбы обнялись.
Don't tell me with the eyes, filled up with sorrow
Things that the plain words never will explain.
Here was the tenderness, it parts before tomorrow,
Here was no silence, but it's here then...
Are you my dream, or just a mere fantom,
Who had enchanted me the day before I felt
All colours of delight, its depth I meant to
Remain forever, that's what I beheld.
Thus, no love leaves my heart, but I won't even whisper
A word which could have driv'n you to recall
Two substances, mixed to produce a piece, but
One turned to ice, one turned to waterfall.
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
перевод:
Если стану вдруг седовласой,
Если жизнь захлебнётся бедами,
Для тебя останусь прекрасной,
А для кого - незаметною,
Для кого-то упрямой, бестией,
Для кого-то ведьмой и коброй.
Ну, а если сказать по-честному,
То была я и злой, и доброй.
Беззащитной и не синхронной
ни с теориями, ни с практиками.
И болела во мне ирония
и молекулами, и галактиками.
И не знала мещанская кодла,
Когда я от беды ревела, -
Шла душа моя в люди, гордо,
Забинтована смехом белым.
И всю жизнь, как на поле минном,
В этом веке просила и в прежнем
хоть бы тот магазинный минимум:
Люди, будьте взаимно вежливы!
И, была б на то моя воля,
Написала б я всюду курсивами:
- Так немало на свете горя,
люди, будьте взаимно красивыми!
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
перевод:
Напиться голоса того,
Того возлюбленного моря,
И счастия испить, и горя,
Волшебства дивного того.
И, не дыша, молчать и слушать,
Внезапно мысль оборвать,
Неловкость паузы разрушив,
Весёлой шуткой, ликовать.
Слова натягивать, как луки,
Чтобы сбивали на лету
Они нам непонятной муки
Недвижимую немоту.
И взяться весело и нежно
Перемолчать - ну, кто кого?
И беззащитно, безмятежно
Ждать звука голоса его.
Zu trinken von dem See der Stimme.
Dem liebsten See, das dir gehoert.
Die Tasse Glueck, die Tasse Kummer,
Der Zauberei die mich immer stoert.
Ich atme nicht, ich hoere, hoere.
Dann brech'ich den Gedanken ab,
Um die Verlegenheit zu zerstoeren,
spiel'ich mit der Lieb', die ich hab'
Die Woerte spannen sich wie Boegen,
Sie koennen toeten grade flugs.
Die Pausen, welche wir nicht moegen
Die lassen kein Gefuehl mehr zu.
Manchmal versuche ich zu raten
Wenn Schweigen da ist - wer gewinnt?
Und kann ich nur darauf warten
Bis deine Stimm' erneut erklingt.