Венок. Некролог — и забудут,
А ты лежи себе, молчи.
А провода стонать всё будут,
Как в приполярье сивучи,
Над домовиною твоею,
Под пышной грудою венков,
Идёт общенье скарабеев
С тупым и жирным червяком;
Где пыль уляжется на тую,
На непримятую траву...
А вдруг, немного поживу?
Дорадуюсь и догрущу я?
январь 1973,
из не публиковавшегося
* * *
Вінок. Некролог — і забудуть,
А ти лежи собі й мовчи.
Дроти ревти і скиглить будуть,
Мов ті полярні сивучі,
Понад домівкою твоєю,
Над огородженим горбком,
Де радять раду скарабеї
З тупим і жирним хробаком;
Де пил спада на кволу тую,
На неприм’ятую траву...
А, може, трохи поживу?
Ще дорадію? Досумую?
Січень 1973,
з недрукованого