НА ЗГАДКУ...
Помру... Як всі... Колись... А може скоро...
Зненацька... Чи прикутий до одра...
Прийде Мій Друг... (то, справді Друг - не Ворог)...
Накаже коротко: Збирайсь... ПОРА...
І я піду... За чим тут шкодувати...
Не маю ні маєтків... Ні скарбів...
ТАМ ждуть мене: татусь, сестричка, мати...
Вони сумують... Я їх так любив...
Мені теж сумно... Тут... В оселі рідній...
Тому, що споконвіку - знов і знов...
В ній хазяйнують - усілякі... різні...
Пройдисвіти... А я - як ІНШОМОВ...
Шматують Неньку... Ділять, мов хлібину...
Кричать без сорому: "Здєсь всьо майо!!!"
Навчили навіть ту малу дитину -
Базікати, по їхньому: "ху...", "йо..."...
Вже незабаром, вас залишу браття...
І вірш цей, мій - як заповіт... Як дар...
Шануймося ж бо... А Врагу - прокляття...
Не забувайте, що казав Кобзар...