Терпіння, де б його знайти,
В’яжу на спицях, мов бабуся.
Він обіцяв оце прийти.
Знов на годинник я дивлюся.
А стрілка равликом повзе,
Чи черепахою - не раллі!
На кухні в вазі жде безе,
Та відбивні вже сплять у клярі.
Вино й коньяк щось гомонять,
Немає їх кому звільнити.
Будильник ставила на п’ять,
Дорослі ми, чи може діти?
Терпіння… Тисячу разів
Собі казала не чекати,
Все ж розумію і без слів,
І час навчилась не благати
Летіти швидше! Десь петля
Втекла зі спиці, та не з шиї.
Чому годинник не муляж?
Дрімота ніжно гладить вії.
Вже все одно, чи п’ять, чи сім,
Терпіння вв’язане у светрик.
Дзвінок, мов серед спеки грім:
«Пожди мене, маля, замЕти…»
(9.11.12)