Чи вартий ти тих безсонних ночей,
Що я до дна випивала?
Дивилася в безмір глибоких очей,
Що так щиросердно кохала.
Чи варто було за тобою йти
Стежиною, вкритою терном?
Летіло серце безмовно туди,
Де зорі зустрілися з степом.
І в осені крала жовтий сум,
Коли ти, неначе листопад,
Ішов із життя зі сльозами дощу,
Минаючи тіні моєї постать.
Чи вартий ти того світлого дива,
Що я у собі плекала?!
А осінь уже не багряна,а сива
І листя між нами опале!