Не торкайся мене, жодним із своїх слів,
Не те щоб я якось мучилась, але поболює,
Вже так сталось, що мені не народжувати тобі синів,
І не я там, а інша себе пречудово оголює.
Не торкайся мене, жодною із своїх рим,
Не пускай своїх хижих риб до моїх океанів,
Можу заприсягтись, ще з десяток таких Катерин,
Розхвилють бурі в твоїм стакані.
Не торкайся мене, жодною із звоїх думок,
Щоб не горіли вуха, чи сни не турбували погані,
Наче стоїш перед прірвою, робиш останній крок,
А потім прокидаєшся в гарячій ванні.
Не торкайся мене, жодною із своїх ідей,
Де безхмарне небо, навколо високі сосни,
Хтось коханий, з бородою, наче той Ґемінґвей,
Вітер грається, чіпляючись, розвиває коси.
Не торкайся мене, жодною своєю згадкою,
Давай просто уявимо що нічого так і не відбулось,
Бо лікарі вже сказали, що нічим не допоможуть з сердця пересадкою,
Але завжди можуть пересадити інше щось.
Не торкайся мене жодною мелодією знайомою,
Котру, як на зло, водій маршрутки ніколи не перемкне,
І вона відіб'ється об память незручною втомою,
І знов голова обертом, знов стане зле.
Не торкайся мене, навіть випадково,
Не затримуй у ліжку нитками шовковими,
Зіштовхнулись ми, так сталось, помилково,
Тож давай і залишатись помилковими.