У берези не питаю, чом вона сумує в гаю,
І чому із неї листя, ніби пір’ячко злітає.
Не питаю і у клена, крона де його зелена,
І чому туман заплакав з гілок краплями на мене.
Не питаю тиху річку, чом холодна в ній водичка,
Та жене чом вітер хвилю і у зморшках річки личко.
Не питаю хмари сірі, де їх сестри - ніжно-білі,
Чом не линуть, ніби птахи за моря у щедрий вирій.
Не питаю осінь стиглу, чим вона встеляє лігво,
Чому моститься, мов котик, що не любить холод снігу.
Не питаю, не питаю, в ріднім краї не блукаю,
Бо зі мною храм-природа щохвилини розмовляє.
(14.11.12)