Гаптує Осінь вишиванку…
У Сонця золота взяла –
І в оксамитову фіранку
Багрянець кленів заплела…
Добавила сріблясті роси,
І неба голубінь ясну…
А верби розпустили коси…
Їм все нагадує Весну…
А в місті зацвіли каштани –
Неначе випав перший сніг…
Цвіт облетить… і лист зів’яне…
І з сумом упаде до ніг…
Та я навік запам’ятаю –
Посеред Осені – Весну…
Та лиш Душа напевно знає –
Чому це знову – не до сну…
Жовт. –лист . 2012р. Дмитро Демуз