Прохолодний весняний ранок.
Усмішки у них на вустах.
Це вже ваш останній світанок,
Ось про що попереджував птах.
Сильний вітер куйовдив волосся,
Шум мотора ховали голоси,
Лиш на хвилю тоді їм здалося,
Що життя вийшло за полюси.
І було світле й чисте прощання,
Не на вічність, о ні, на мить,
Хіба знали, що це відвідання
Не в Росію, а в інший світ,
Хіба знали, що вже не зустрінуть
Польщі рідної голоси,
Хіба знали, що душі покинуть,
Там де сотні вже полягли.
Видно це був зловіщий фатум,
Неминучість долі і рок,
Готували помилки загиблим,
А вже самі спускалися в морок.
Та тепер ви до них приєднались,
Часу плин вас усіх об'єднав,
Вічність руки до вас простягає
Й вже справляють молебні по вам.
Знову і Польщі гримлять барабани
Знову плач, знову біль і мольба,
Ще не скоро загояться рани,
Ще нескоро затихне стрільба.
Стали чорними дні на весні,
Дощові хмари небо сховали,
Невідомості палкі вогні
Душі боляче всім обпікали.
Чорні стяги вже скрізь майорять
І оркестр ридає прощально,
Скільки душ тут сьогодні горять,
Скільки образів шепче повчально:
Не пускай те життя самохіддю
Не топіть почуття в будинків тлі
Не ховайтеся де непрохідно
Не губіться у сірій юрбі.
Так, прощання вони неминучі
Але будьте готові до них
Пам'ятайте, любов всюдисуща
Вона завжди рятує усіх.