Що я тобі, скажи мені, будь ласка?
Очима в душу зориш, ніби страж.
Я пам'ятаю, що життя - не казка,
Та й я - не першорядний персонаж.
Я, кошеням в руках твоїх згорнувшись,
Забуть не можу навіть і на мить:
Моїм не станеш. Гіркість проковтнувши,
Заплющу очі. Дивно - не щемить...
Прийшов до серця, повниш в нім пустелю,
І лисом прокрадаєшся у сни.
Ти вже знайшов для себе паралельну,
Чого ж від мене хочеш, поясни?
Робити що? Питання риторичне.
Не смію розімкнути я повік.
До нього я була хоча б дотична,
Ти - асимптота для мене навік.