Осінній день,привітний та погожий,
Лише чомусь на інші вже не схожий.
Гуляє тихо світом прохолода,
А я сиджу,немов стара колода.
І розмірковую,що зможу ще зробити,
Що не під силу далі в світі жити,
За кого голос варто свій віддати,
Кому портфелі будемо вручати...
Хто знову обдере нас,як ту липку,
Чи не прийдеться нам шукати свитку,
В якій іще бабуся дівувала...
Отож взяла газетку й прочитала...
Статтю,що наш редактор написала,
Мабуть,освіту гарну вона має,
Що так лапшу про щастя нам чіпляє...
А,може,просто вміє в світі жити,
то ж знає як,кому й коли служити..
Та все пусте...
усі під Богом ходим...
І знає Він лише,
що в Нього ми заробим...