По одноіменній легенді "Про девушку - Украину, которую Господь одарил песнею"
http://uhistory.ru/ct/644-legenda.html
Давно було це - наче зорі ясні,
Бог роздавав таланти дітям світу:
Французи вибрали красу та елегантність,
А італійці – віднайшли музику.
Хист до торгівлі в дар взяли поляки,
Не личить їм, полякам, жити в скруті,
Угорці вибрали талант хазяйнувати -
Не будуть, отже, світом цим забуті.
Державця дар обрали росіяни,
А німці – ті порядок й дисципліну…
Й лише – коли скінчилися талани,
Побачив Бог заплакану дівчину:
У вишиванці, у калиновім віночку,
В косі русявій – стрічка голуба,
А ноги – босі… плаче у куточку…
Питає Бог її:
- Та хто ж ти є така?
Чому ти плачеш, хто тебе зобидив,
І чом раніше ти не підійшла –
Чим я тобі, дитя, зараджу нині? –
Роздав таланти я… тепер болить душа…
- Я – Україна. Плачу – бо зневіра
Моє картає серце без зупину -
Сини мої здебільше на чужині,
На заробітках - серцем з ними лину…
Як вишню ту, що стигне при дорозі,
Мене скубає кожен, хто минає…
Земля моя із віку в вік в облозі -
Вогні, пожежі… спокою немає!
В моєму домі сироти та вдови,
Від ворогів своїх, мов діти, потерпають…
Нема в нім правди, віри та свободи -
Як далі жити – того я не знаю…
Зайшлось ще гірше дрібною сльозою
Дівча нужденне. Встало, щоб піти…
Та із свого, зі святого престолу
Правицею Бог зупинив її:
- Чекай-но… я роздав таланти: й до хазяйства,
Й до влади, й до торгівлі, й дисципліни,
Але один - єдиний дар зостався –
Це пісня. То є дар безцінний...
Неси його коштовним самоцвітом -
Нехай тебе прославить він віднині!
Лице просяяло згорьованій дівчині,
Притиснувши дарунок до грудей
Вклонилася Всевишньому, і в вірі
Понесла з чистим серцем до людей
Неначе мову, щиру та єдину -
Ту пісню…
Світ почув про Україну.