Надвечір’я, ти раптом прийшло, я тебе не чекала.
А спочатку здавався безмежним ранковий розмай.
День прийшов, день новий, я його залюбки зустрічала,
Кожну хвильку його, як могла, берегла, прикрашала,
Не зважала, що сонце котилось все нижче, за край.
Надвечір’я, твій термін не варто тепер рахувати,
Варто жити, вбираючи промені вічних зірок,
Пити трунок вечірній із вітру, троянди та м’яти…
Сонця обрій торкнувся. Минулого не наздогнати.
Ось і вечір. А ніч недалеко , всього лиш за крок.