Колискова сумлiнню i печалi

               
                Тому,
                що заважає жити,
                присвячую               




               

Ми прокинулися на самоті.
Сон колисав наші незаплакані ще очі і диктував символи наростаючого дня.
Пітьма і полумя - двоє з ночі.
Заблукали?
Ні, так треба...
Непара незакоханих і необійнятих полоном один одного, найсамотніших і найщасливіших на світі людей.
Відносини -
Потойбіччя і темряви -
Світло!
Засліпіть мене!
...Я бачила очі його - прозорі, плачучі, до мене страждаюче звернені - їх не існуватиме.
Я не дам їм збутися.
Ти.
Відвернись.
Усім тілом від скла і сонця, що світанком тобі пахне і днем: день - самотність, він печаль і полумя мрій.
Я прощаюся - інакше не здійсниться.
Затихне все - і мрії, що стіною білою замурували нас, і вітер - ні, не бійся, лише на мить одну...
Цю мить відчув ти, щоби не плакати.
Нехай затихне мить.
Одна. Єдина...

Символи дня.
Вона.

Ясний місяць,
Теплий-теплий,
Бачиш? - зорі
м'яко-м'яко... -
твої землі
(твої очі)
ніжно-ніжно
обіймаю
пригортаю
до безодні.
Глянь! На небо
Ніжно! Ніжно!
Ніжні зорі.
Сидить відьма
І співає
і лунає
крик і пісня
тихо-тихо...
Часто-часто,
чисто-біло.
Спи, маленький,
спи, миленький,
спи, лукавий.
Дзвінко-дзвінко
тихо-тихо
чуєш? Сонце
гріє душі
всіх померлих
під землею.
Ти - крутися,
ти - вертися,
танцюй, танцюй,
танцюй - тихо,
... мовчки,
щоби люди
не піймали, не пірвали
твою душу,
милий-милий...

Він

Колисатимуть твої очі
теплі
пелюстки моїх
троянд -
вуст кущі колючі.
Прочитай і вижени
душу свою диявольську.
Дай мені путь -
дорогу до себе,
до темної річки, щоб розніжені очі
не бачили, чого хочуть.
Щоб грім, і дзвін,
і гомін людський
тобі заважали,
ясної миті не давали,
доки я!... -
                (замовкає)


Символи ночі (перевернуті серця або хрести)
Він

(знову вдихає)
Проклинаю!
(тиша.
пауза.
пітьма).
Кохаю!
(смайл.
Тікає
Ніч. До побачення)

Хрести.
Пітьма. Дорога.

Щоб не бачити сни.

Він - (знову.
Підійнявши руки до неба десь посеред путі-дороги).

Часто-часто,
чисто-чисто,
твої білі руки
сили
не піймають!
(Замовкають)
(Замовкають - ріки теплі).
Заморожуться - погляди.
Зарікаються - клястися.
Затинаються - святі слова.
Зашиваються - навіки подихи.
Заметено
снігами стежки твої.
Застелені
пеленою ніжною очі твої і слова.
Забілені-загартовані
твої чорні сліди,
що руйнують простір
вічний.
Ти згинь зі стежин
близких, щоб опинитись
вдалині.
Ти місяць, і світло, і символи ночі -
Усе трактуєш неправильно!!!

Вона

І життя довшає!
(замовкла,
щоб засміятися.
Та забула засміятися)
Світло полум'яного дня,
що процідженими крізь гілки променями світило у вікно,
відволікло навіки її помисли
і притягло до себе)

Я не люблю тебе!
Я люблю день, що цокотухою вливається в мої очі і простір мого помешкання,
люблю туман, що сяє потерчатком попід ніжними дарами ранку,
люблю сосни, і райдуги ілюзію.
І сон люблю, він - все.

Я не люблю тебе!
Люблю спогади про те,
що ти зробив зі мною
(замовкла,
щоб заплакати,
та забула заплакати).
Нехай пропаде все -
я усміхнусь
новому сонцю - прозорому, як скло...

Символи печалі і радості -
Я

Повторене двічі -
розмножуєтся,
повторене тричі -
освячене,
що ж повторене тисячі разів -
стає правдою...
Я не поцілую тебе більше
в прозоре дно
каміння і сили -
Я НЕ ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!!!



(Відлуння. Морок.
І печаль)
Я тебе люблю.
Полумяний Господи.
Я тебе більше
не побачу
очима тієї, що ночі сплутує вінки.
Я днем загасну,
щоби Мороком прокинутися
і туманом лягти
на твоє тіло молоде-прекрасне.
Згинь!
Я не люблю тебе більше.

Радість.
Довгоочікувані зорі! -  навколо -
а пітьма - де?..
Я ще побачу тебе там?..
-Запитала вона.....

І вона (печаль),
і він (символ пітьми і ніч),
і усе (символ радості наростаючого дня) -
не збулося.
Щезли.
Усі.
На світі.
Ти посміхнувся мені у думці і затих.
І затихло
            навіки
                усе.










Раптом я побачила, як почало руйнуватися небо.
Розмірені і невблаганно рішучі чорні хаотичні ями-лінії безповоротньо вривалися в тканину синяви, поширюючи споконвічний і глибоченний морок Аїду.
Тіні сплелися на землі в тремтячу купку - в очікуванні двох сил, що ними правлять у такі часи - сили творіння і сили руйнації. Та не було більше нас разом - ми розлетілися, як листя, на льоту втрачаючи силу, і стали символами.
Без змісту і особливого значення.
Наша легенда закінчилася, і вона була не про мир...
Розривається небо, палахкотить земля гинуча... Нехай болить.
Нехай не буде більше.
Хай падуть на землю палаючі коні з небес, не тремтітиме волога росою нова пашня - стерпить...
Нехай не сміються до зір, світлом вибухаючи, зуби і очі, що тисячами підійняли свої грона до столиці світу верховного.
Вона тут.
Він десь.
Хай вибухи, що століттями жадалися, вибухнуть одразу, в усіх серцях тих, хто страждав - вони не здригнуться - витримають.
Вісь земна - нехай зіб'ється, зникне, хай небо на шматки розірве землю, що поміж хмарами заховається, плачучи і волаючи закону!..
Я - плач. Я вітер.
Дощ і сніг передчасний.
Осінь. Зима.
Тобі. Навіки.
Зорі.
Я падаю - зорепад.
Нехай сяє.
Зорі - їх багато буде.
Зорі...
Великі зорі...
Біле, тепле, пронизливе перлинне сяйво...
Багато зір.
Зорі.
Прощавай, маленький.