Прокинусь вранці і зрозуміти,
А може і не лягаючи,
Що десь на світі милі; квіти
В'януть,
Кохання вбиваючи.
А може то наші милі; квіти,
Що ми посадили давно?
Наше ж кохання не заговорить,
Бо ми у німому кіно.
А може ці квіти
Це те останнє
Що "ми" залишили "нам"?
Я так гадаю
Вони забирають
Те, що збережено снам.
І я розумію твое шаленство,
Тво; дивні вірші.
То так романтично прокинутись поряд
Хоча б
у вічному
сні.