Лягав сніжок, під ноги та на стріхи,
Лягав, явля собою безліч санкцій,
Сідали діти поспіхом на санці,
Шушукав вітер з містом тихо-тихо...
було у тому місті безліч масок,
і страшно, мов у кІні Стівена Кінга,
Зійшлися сердце й глузд - стінка на стінку,
Аж віддалось луною на Донбасі...
І він тримав в руках її долоні,
Казав: "Мала, повір, все буде нормік..."
А навкруги, бездушні і потворні,
Ходили одинокі і холодні...
Шептав на вушко: "Серденько, всьо круто...",
Руками гладив запашне волосся,
Років з тих пір чимало пронеслося,
Видать, що не знайшли червону руту...
І вщухла пісня, хтось не взяв октаву,
І не знайшли по тому ділу свідків,
Питали в прокура і в сусідки -
Ніхто не винен, і закрили справу...
На сім замків закрили і забули,
Мов кошеня на тиждень і без їжі,
І почуття голодні в мертвій тиші,
Померли в диких муках і загули...
Їх смерті - випадковий збіг обставин,
Мов більшість з нас в цім світі випадкові,
Сіяли в небі зорі загадкові,
І падали на землю безпідставно...
© Паша Броський