Небо дивиться вгору запаленими очима.
У ліжку спить вечір.
Синіють вітрила хмар.
У осені анемія і димні вітри за плечима.
Приречено марить небом
Зкривавлений в сонці Ікар.
Всесвіт - відбиток вічності в темних вулицях міста.
Ніч простягає долоні.
Здавлює ламанність стін.
Кохання ціеєї осені буде гірким i чистим.
Я не знайду в собі сили,
Щоб підвестися з колін.
Море стомиться дихати і викинеться на берег.
Я лягу з ним поряд
Великим німим китом.
Я розмалюю все небо і льодяні гострі скелі,
Щоб цілувати тебе
Морським і солоним ртом.