А я живу на Украине (Борис Чичибабин, http://crimea-tour.ru/chichibabin.html)
Извечен желтизны и сини —
земли и неба договор,..
А я живу на Украине с
рождения и до сих пор.
От материнского начала
светила мне её заря,
и нас война лишь разлучала да
северные лагеря.
В её хлебах и кукурузке
мальчишкой, прячась ото всех,
я стих выплакивал по-русски,
не полагаясь на успех.
В свой дух вобрав её природу,
её простор, её покой,
я о себе не думал сроду,
национальности какой,
но чуял в сумерках и молньях,
в переполохе воробьёв
у двух народов разномовных
одну печаль, одну любовь.
У тех и тех — одни святыни,
один Христос, одна душа,—
и я живу на Украине, двойным
причастием дыша...
Иной из сытых и одетых,
Дав самостийности обет,
меж тем давно спровадил деток
в чужую даль от здешних бед.
Приедет на день, сучий сыне,
и разглагольствует о ней...
А я живу на Украине,
На милой родине моей.
Я, как иные патриоты,
петляя в мыслях наобум,
не доводил её до рвоты
речами льстивыми с трибун.
Я, как другие, не старался
любить её издалека,
не жив ни часа без Тараса,
Сковороды, Кармелюка.
Но сердцу памятно и свято,
как на последние рубли
До Лавры Киевской когда-то
крестьяне русские брели.
И я тоски не пересилю,
сказать по правде, я боюсь
за Украину и Россию,
Что разорвали свой союз.
Откуда свету быть при тучах?
Рассудок меркнет от обид,
но верю, что в летах грядущих
нас Бог навек соединит...
Над очеретом, над калиной
сияет сладостная высь,
в которой мы с Костенко Линой,
как брат с сестрою, обнялись.
Я не для дальних, не для близких
сложил заветную тетрадь,
и мне без песен украинских
не быть, не жить, не умирать.
Когда ударю сердцем обземь,
а это будет на заре,
я попрошу сыграть на кобзе
последнего из кобзарей.
И днём с огнём во мне гордыни
национальной не найдёшь,
но я живу на Украине,
да и зароете в неё ж.
Дал Бог на ней укорениться,
все беды с родиной деля.
У русского и украинца
одна судьба, одна земля.
1992
А Я ЖИВУ НА УКРАЇНІ (вільний переклад П.Голубкова)
Він вічний, жовтизни і сині -
Землі і неба договір...
А я живу на Україні
З народження і до цих пір.
Від материнського початку
Цвіла мені її зоря,
Лише війна нас розлучала
Та ті, північні «лагеря»….
В її хлібах «малоросійських»
Колись, таємно від усіх,
Я вірш виплакував російський,
Без розрахунку на успіх.
В свій дух ввібрав її природу,
І простір, й спокій земляка,
Про себе я не думав зроду,
Національність там яка,
Та чуяв в сутінках громОвих,
В переполосі різних мов
У двох народів різномовних
Одну печаль, одну любов.
У тих і тих - одні святині,
Один Христос, душа одна, -
І я живу на Україні,
За двох причастя п’ю до дна...
Інший, що з ситих, розодітих,
Дав самостійності «обіт»,
Між тим, давно спровадив діток
Подалі від тутешніх бід.
На день приїде, сучий сину,
І просторікує мерщій...
А я живу на Україні,
На батьківщині і моїй.
Я, як ті псевдопатріоти,
В думках петлявши наобум,
Її не тішив до блювоти
Промовами з отих трибун.
Як деякі, я не старався
Її любити здалекА,
Не жив ні дня я без Тараса,
Сковороди, Кармелюка.
Та і свята запам'ятались,
Як на останні вже рублі
До Лаври - в Київ аж, бувало,
Російські мужики брели.
Я туги вже не пересилю,
Сказати чесно, я боюсь
За Україну і Росію,
Що розірвали свій союз.
Світла нема в хмарках тутешніх,
І розум меркне від образ,
Та вірю, що в літах прийдешніх
Навіки Бог з'єднає нас...
Над очеретом, над калиною
Сяють її солодкі висі,
В яких і ми з Костенко Ліною,
Як брат з сестрою, обнялися.
Я не для дальніх, не для блИзьких
Свій заповіт спішив складать,
І без пісень без українських
Мені не жити, й не вмирать.
Коли я вдарю серцем обземь,
А це вже буде на зорі,
Зіграти попрошу на кобзі
Останнього із кобзарів.
І вдень з вогнем в мені гордині
Націонала не знайти ж,
Але живу я в Україні,
Та і зариєте туди ж.
Дав Бог на ній укоренитись,
Ділив всі біди з нею я.
У «москаля» і українця
Доля одна, одна земля.