Упала срібляста пороша –
Накрила змарнілі поля;
Зітхнула… мов скинула ношу
Натруджена Мати-Земля…
Під снігом вона спочиває
І сняться їй лагідні сни,
Снаги та добра набирає,
Чекає приходу Весни.
Проснеться вона як над степом
Могутнє «курли» пролуна,
І пролісок ніжно всміхнеться –
Прийшла довгождана Весна!
Пора сіячу!.. до роботи!
Ген марево… бачиш? – тремтить!
Земля зачекалась турботи…
Мерщій!.. дорога кожна мить!..
Ти зернятко зрониш у землю,
Тим самим продовжиш життя…
І зорі всміхнуться до тебе
Звідтіль… з далини… з майбуття…
Грудень 2012- січень 2013 р.