***

                Людина - це дзвін,
                переможно співає в небі,
                а потім в землі замовкає.
                Пабло Неруда

Ми смертні, ми приречені; й думки сумні,
Так непомітно відлітають наші дні.
Життя кипить в турботах, у труді.
Для чого ж живемо тоді?

Щоб народить дітей, закласти зелен-сад,
З цвітіння перейти у тихий листопад,
А потім стліти, стліти у труні...
Ні, не для мене це, й не по мені!